Наталія Николаїшин: «Якщо вокаліст помовчить кілька днів, то потім він має відновлюватися»

 


Наталія Николаїшин – солістка і завідуюча оперної трупи Національної опери України, Народна артистка України, викладачка кафедри камерного співу Національної музичної академії України.

Закінчила Івано-Франківський педагогічний інститут (1987 р.) та Національну музичну академію України ім. П.І. Чайковського (1997 р.), аспірантуру (2000 р.).

1987-1993 рр. – асистентка кафедри методики музичного виховання, співів та диригування Івано-Франківського педагогічного інституту, 1997-2000 рр. – солістка Національної філармонії України, з 2000 р. – солістка Національної опери України.

Має у репертуарі такі партії: Наталка («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Повариха («Казка про царя Салтана» М. Римського-Корсакова), Одарка («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Дама леді Макбет («Макбет» Дж. Верді), Милуша («Ярослав Мудрий» Г. Майбороди), Татьяна («Євгеній Онєгін» П. Чайковського), Мікаела («Кармен» Ж. Бізе), Адальжіза і Клотильда («Норма» В. Белліні), Маргарита («Фауст» Ш. Гуно), «Мавка» («Лісова пісня» В. Кирейка), Стелла («Казки Гофмана» Ж. Оффенбаха, Дама («Чарівна флейта В.А. Моцарта), партія сопрано (Реквієм В.-А. Моцарта, «Месія» Г. Генделя, «Створення світу» Г. Гайдна).

 

 

Розмову вела Оксана Розовик.

 

 

- Влітку у газеті «Вечірній Київ» вийшло Ваше велике інтерв’ю (https://vechirniy.kyiv.ua/news/129373/), у якому Ви детально розповідаєте про свій творчий шлях і про більшість оперних партій. Тому я б хотіла акцентувати увагу на Вашій концертній діяльності. Як і коли почалася Ваша співпраця з Будинком звукозапису Українського радіо?

- Це було дуже давно, ще в студентські роки. Тоді щовівторка по радіо йшли прямі трансляції з Будинку звукозапису. На сцені розташовувався оркестр, стояв мікрофон. Ведучий оголошував назву твору і виконавця – і потрібно було йти співати. Зазвичай, солістів було небагато. Більше звучала оркестрова музика. І саме з цих прямих ефірів почалася моя співпраця з Будинком звукозапису. Я ніколи не забуду, як ми з моєю професоркою Зінаїдою Петрівною Бузиною йшли коридором консерваторії, а назустріч нам йшов Святослав Іванович Литвиненко. Він зупинився і спитав: «Зіночко, мені потрібні виконавці українських пісень. У тебе, випадково, немає дівчат, які можуть заспівати на радіо такий репертуар?» Зінаїда Петрівна йому відповіла, що у мене в репертуарі є багато українських пісень і романсів. Я завжди любила романси Лисенка, твори сучасних композиторів, зокрема, Мирослава Скорика і Лесі Дичко. Леся Дичко подарувала мені збірку своїх творів, просила їх виконувати.

Фото надане Н.І. Николаїшин 

- І Ви виконували?

- Так. Це було під час навчання в аспірантурі у консерваторії. Мене запрошували на кафедру концертмейстерства виступати зі студентами-піаністами на випускних іспитах. Тоді я вивчила багато нових творів. Вчити потрібно було швидко. Відбувалися всього одна-дві репетиції – і одразу виступ. Я вдячна професорці Риммі Тимофіївні Голубєвій за цей безцінний досвід. Вона виховала багатьох концертмейстерів. Зокрема, у неї навчався Костянтин Іванович Фесенко. Урок у Римми Тимофіївни починався не з того, що сідали за рояль, а з того, що вона розповідала історію створення даного твору і хто був його першим виконавцем, чи описувала епоху, у яку твір був написаний. Це було так цікаво! Я з величезним задоволенням ходила на ці уроки.

- Пам’ятаю, коли ми з Костянтином Фесенком робили інтерв’ю (https://modernukropera.blogspot.com/p/blog-page_14.html?fbclid=IwY2xjawVhLLxleHRuA2FlbQIxMABwZG9mAWJyaWQRMThjclZoTmoxUUtvVXZrZk1zcnRjBmFwcF9pZBAyMjIwMzkxNzg4MjAwODkyAAEfWU0oMyOZ_blx-q2w1dFHF43y4aXpCgdr2HpmYVtQPAezAfsAauE5ELMwnCo_aem_pZtAP6HYSQi-dPhaXAg-Aw&m=1), він теж розповідав, що завжди цікавиться історією створення твору і епохою. Що тоді відбувалося, як люди жили? І потім розповідає своїм співакам.

- А як же! Він дуже відповідально відноситься до нових творів, скрупульозно їх вивчає, перекладає кожне слово в клавірі, з’ясовує, як воно правильно вимовляється. Велику увагу приділяє стилю виконання. Не кожен твір можна співати повним голосом...

Фото надане прес-службою Національної опери України

- На екзаменах у консерваторії часто буває, що студент співає програму з 4-5 творів, і по звучанню італійська та французька арії, німецький романс і українська народна пісня нічим не відрізняються одне від одного. Все виконано в одній манері, з однаковою силою звуку, все малюється однією фарбою. Часом навіть не розумієш, де закінчився один твір і почався інший.

- Це залежить від педагога. Не всі вимогливо відносяться до того, щоб студенти співали в стилі. До того ж, на превеликий жаль, зараз студенти дуже рідко відвідують опери і концерти. Я, коли вчилася у консерваторії, щовечора була в театрі, сиділа на 3-му ярусі, під куполом. Я не могла пропустити таку можливість! Тим паче, що нас спочатку пускали по студентських квитках, а потім обмежили кількість безкоштовних місць для студентів. І я намагалася потрапити у ту кількість, яку пропускали. Я вважаю, що без цього не стала б повноцінним музикантом. Треба все слухати: і опери, і симфонії. Я страшенно люблю симфонічну музику! Обожнюю симфонії Лятошинського! Вони стали для мене відкриттям. Почула їх на ювілейних концертах Національного філармонійного оркестру під орудою Володимира Сіренка, у яких брала участь. Ми об’їздили 24 міста. Я співала народні пісні в обробці Мирослава Скорика і Бориса Лятошинського.

- Ви виступаєте як з оркестром народних інструментів Українського радіо, так і з симфонічними оркестрами. В чому різниця між ними для вокалістки?

- Ні в чому. Народний оркестр має свої барви, симфонічний – свої. І для кожного підбирається свій репертуар. Хоча, наприклад, народні пісні у виконанні симфонічного оркестру звучали так витончено! Для вокаліста велике щастя – співати з оркестром.

Фото надане Н.І. Николаїшин 

- Я читала в одному з Ваших інтерв’ю, що Ви співали твори Баха з оркестром народної і популярної музики Українського радіо. Розкажіть про цей досвід.

- Мені дуже подобалися різдвяні арії з кантат Баха. Я запитала у Святослава Івановича Литвиненка, чи можна зробити обробку для народних інструментів. Він зробив таке цікаве перекладання! У нього замість органу звучав акордеон. І решту інструментів він підібрав так, що оркестр народних інструментів зазвучав по-класичному! Це було так гарно!

- А запис існує?

- Так, ми робили записи для фонду Українського радіо.

- У Вас є посилання?

- На жаль, немає. Коли ми робимо записи, то підписуємо згоду на їх використання Українським радіо. І часом мої знайомі кажуть, що чули мене по радіо, а я навіть не знаю, який саме твір і коли транслювали.

- В чому особливості вокальної музики Баха, і чому вона вважається надзвичайно складною для виконання?

- У нього музика – це нескінченний потік. І ти маєш обережно в нього влитися, як ще один інструмент. Додати своїм голосом якусь фарбу. Це так захоплююче! Потрібно майстерно володіти диханням, щоб не було помітно, коли ти його береш, щоб здавалося, неначе спів звучить безперервно.

- Я бачила на “Youtube”, що Ви також співали романси Юрія Шевченка.

- Було! Ви їх знайшли? Це цикл романсів, який Юрій Шевченко написав на замовлення. Ми навіть зробили їх запис у Будинку звукозапису, але ми не мали права їх розповсюджувати. Однак, мабуть, автор отримав дозвіл на популяризацію деяких з них, оскільки ми виконували їх у філармонії.

Фото надане Н.І. Николаїшин 

- Як утворилося ваше тріо з солістом Національної опери України Олександром Бойком і солістом Національної філармонії України Сергієм Бортником? Хто був ініціатором? Ваші спільні концерти у Будинку звукозапису запам’яталися на довгі роки.

- Ініціатором була я. Я люблю, щоб був концерт не одного співака, а щоб звучали різні голоси. Це ж набагато цікавіше. Тоді можна вибудувати якийсь сценарій.

- Хто складав програми тих концертів?

- Тоді у Будинку звукозапису директором оркестру була Олена Клименко. Вона складала програми концертів. Запитала у мене, чи є якісь ідеї щодо дуетів або тріо. Я і запропонувала тріо. Потім якісь твори пропонувала я, якісь – Олександр Бойко і Сергій Бортник.

- Чим концерти принципово відрізняються від опер? Що потрібно враховувати при складанні програм, щоб глядачі вийшли із залу задоволені і хотіли прийти ще?

- Програма концерту має вибудовуватися по наростаючій: сумні пісні мають бути на початку. Потім підключаються дуети, інші голоси. І закінчувати потрібно оптимістичним твором. Ми закінчували «Ой, під вишнею». Зіграли невелику сценку. Концерт плануєш так, щоб під кінець люди не втомлювалися, а, навпаки, хотіли слухати ще і ще. Щоб увесь час трималося напруження, а потім була кульмінація.

- А якщо в концерті плануються арії, то які краще включати?

- Контрастні. Щоб не було все підряд в одному темпі. Або одного композитора. Можна знайти зовсім протилежні за характером арії – і тоді буде цікаво як слухачам, так і самим виконавцям.

- Як Ви вчите таку велику кількість творів у стислі терміни? Думаю, студентам консерваторії буде цікаво про це прочитати.

- Я детально розбираю ноти: темпи, нюанси, позначки композитора. Якщо це твір іноземною мовою, то перекладаю кожне слово, щоб розуміти, де в цій фразі має бути наголос. Потім сама собі граю (я володію фортепіано) і розумію, яка тут фактура. Потрібно багато працювати самостійно, ні на кого не покладатися.

- Концертмейстери розповідають, що нерідко співаки приходять на урок – і лише тоді починають розбирати ноти.

- Так не повинно бути. Має бути самопідготовка. Ти повинен прийти на урок готовим. Я ще зі студентських років приходила на уроки з розібраними творами – і одразу їх співала. Можливо, тому у нас з педагогом одразу з’явилася взаємна симпатія. Потрібно самостійно простукати собі ритм, розібрати його. Далі перекласти слова, з’ясувати, як вони вимовляються. Також треба продумати кожну фразу, як її заспівати, як дійти до кульмінації. Це дуже цікаво!

Фото надане Н.І. Николаїшин 

- Чим відрізняється сольне виконання пісні від дуету чи від ансамблю, і як Вам більше подобається співати?

- Я дуже люблю співати в ансамблях! Коли співаєш сольно, більше слухаєш оркестр. Хоча Ви ж знаєте: коли співаєш сольно на великій сцені, слухаєш вступ, а коли починаєш співати, то оркестру не чутно.

- Справді?

- Так! Оркестру не чутно. Лише у перервах між співом чуєш окремі фрагменти. А якщо стоїш у глибині сцени, то майже нічого не чуєш, лише жести диригента бачиш. А ансамбль – це барви, колорити. Треба прислухатися до інших голосів. Можливо, мені допомагає те, що свої перші сольні кроки я робила в ансамблях. Це був ансамбль «Гуцулочки» при педагогічному інституті, а потім – ансамль «Росинка», який виступає і досі. В ансамблях нам прививали навички слухати одне одного, щоб твій голос не вирізнявся, щоб ансамбль звучав.

- Чому у студентів дуети іноді негармонійні, хтось когось старанно перекрикує?

- Вони не слухають одне одного, немає цієї навички. Вона формується ще в музичній школі. У мене була чудова викладачка сольфеджіо Біленко Олена Володимирівна. Вона була дуже строгою і вимогливою, але у неї були такі цікаві уроки! Я не забуду підручники Способіна «Двоголосні вправи». Я тоді зрозуміла, як можна грати один голос, а співати інший. Або триголосні вправи. Тоді ставала ще одна дівчинка. Вона співала перший голос, я – другий, а грала третій. Цьому вчаться роками. Це неможливо охопити за рік чи за два. Має бути база. Тому мені дуже шкода тих дітей, які без музичної школи вступають на вокальний факультет консерваторії. Раніше так можна було, якщо людина мала голос. Зараз, здається, без музичної школи чи музичного училища до консерваторії не беруть.

- Минулого року Ви дебютували в опері «Казки Гофмана» в постановці Івана Уривського. В чому для Вас новаторство цієї постановки? Що нового Ви для себе дізналися, чому навчилися?

- Я вперше брала участь у такій сучасній постановці. І для більшості солістів це було нове. Спочатку всі насторожено ставилися до ідей режисера, приглядалися, спостерігали. Але після свого виступу на прем’єрі я ще добу ходила під враженням. На репетиціях не все складалося, а на прем’єрі вийшла зовсім інша опера. Вона приземлена, зрозуміла нам. Ми знаємо це радянське життя, килими, маленькі кімнатки (я про останню сцену, з Антонією). Думаю, закордоном постановка б глядачів зацікавила, бо вони такого не знають. Мені здається, всі учасники полюбили цю постановку, хоч спочатку і були насторожені.

- Чим відрізняється робота з оперним режисером і з театральним, яким є Іван Уривський?

- Бувало, він нам казав, що ми маємо піти ось туди і заспівати. А ми пояснювали, що ми так не можемо, оскільки маємо хоча б одним оком бачити диригента. Коли ми не чуємо оркестр, то обов’язково маємо бачити жести диригента. Хоча б на моніторах, які висять по боках. Режисер не завжди усвідомлював, що ми пов’язані з оркестром, підлаштовуємося під нього – під темпи, ритм.

- Зараз Ви готуєте партію в новій постановці – «Чарівній флейті» Моцарта. Розкажіть про неї детальніше: хто режисер, хто сценограф? Це класика чи модерн?

- Постановка відкладається на наступний рік. Режисером має бути Іван Уривський. Цього і наступного місяця буде концертне виконання опери з мінімальною постановкою.

Фото надане Н.І. Николаїшин 

- Кілька років тому Ви стали завідуючою оперною трупою Національної опери України. В чому суть цієї роботи, які Ваші обов’язки?

- На мені лежить вся технічна робота – розклади репетицій і вистав, табелі, службові, склади вистав і їх зміни. Якщо відбувається заміна одного соліста на іншого, я маю передати цю інформацію у нашу спільну групу і на сайт.

- А якщо завтра у когось виступ, Ви йому нагадуєте про це?

- Обов’язково! Щодня пишу солістам і про їхні виступи, і про репетиції. Це дуже великий об’єм роботи.

- А взагалі артисти відповідальні, чи їм потрібно нагадувати, коли у них виступи?

- По-різному. Як хто. Треба знати особливості кожного і враховувати їх. Важко складати розклади репетицій, адже потрібно враховувати графіки солістів. У нас багато репетицій, ми працюємо щодня. Вокаліст, якщо помовчить кілька днів, має потім відновлюватися. Як спортсмен. Ми маємо увесь час бути у формі.

- Де ми можемо побачити і почути Вас найближчим часом?

- Я лише нещодавно відспівала Наталку Полтавку і Одарку, а також партію Клотильди в «Нормі» (раніше співала Адальджізу). Найближчим часом заспіваю у чотирьох новорічних концертах – 6, 19, 20 і 26 грудня. Ми з Олександром Бойком виконаємо дует Ганни і Данила з оперети «Весела вдова». Ще у Спілці композиторів 27 листопада планується концерт, де я заспіваю дует Мавки і Лукаша з опери Кирейка «Лісова пісня». Колись співала партію Мавки, вона для мене рідна. Можливо, у грудні заспіваю у концертній версії «Чарівної флейти».

 

Опубліковано 16 листопада 2026 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар