Людмила Монастирська: «У співака має бути такий агент, якому можна повністю довіряти»

Людмила Монастирська – видатна українська оперна співачка (сопрано), яка виступає на сценах кращих оперних театрів світу, серед яких «Метрополітен опера», «Ла Скала» та «Ковент Гарден». Провідна солістка Національної опери України. Народна артистка України, лауреатка Національної премії України ім. Тараса Шевченка. Закінчила Національну музичну академію України ім. П.Чайковського (клас Діани Петриненко). Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня (2020 р.), найвищою державною нагородою Італійської Республіки, якою можуть бути нагороджені іноземні громадяни – орденом «Зірка Італії» (2015 р.). Лауреатка Міжнародної премії за видатний внесок у розвиток культури і мистецтва в галузі культури і мистецтва (ХХІІ Загальнонаціональної програми «Людина року-2017»). Лауреатка Всеукраїнської премії «Жінка III тисячоліття» (2024).

Розмову вела Оксана Розовик.

- Хто такий оперний агент, і яка його роль у житті оперного співака?

- Оперний агент – це, перш за все, людина, компетентна у музиці. Наприклад, мій агент Давид Завалковський, з яким я працюю вже 15 років, закінчив консерваторію по класу скрипки. Також агент має бути впевненим у собі і в своїх силах, добре знатися на оперних партіях і на тому, у якому віці які партії можна співати, щоб не зашкодити голосу; орієнтуватися, якому театру якого співака можна запропонувати і знати, які партії є в репертуарі кожного співака, з яким він співпрацює. Агент повинен з повагою ставитися до своїх співаків і має бути готовим десь щось підказати, допомогти, підтримати морально. Нерідко агенти приїздять на виступи своїх співаків, на вистави, заходять до гримерки, підтримують. І це чудово! Я вважаю, що так і має бути.

- Як агенти знаходять своїх співаків? І як, наприклад, сопрано, яка має десятки тисяч конкуренток в усьому світі, може виділитися з натовпу і привернути до себе увагу агента? Що їй потрібно робити чи які риси мати?

- Навіть не знаю… Це, скоріше, питання до агентів, а не до сопрано. Бо я, наприклад, спокійно працювала і нікого не чіпала… (Посміхається.)

- До речі, у мене далі якраз було заплановане питання: «Як Вас помітив Ваш агент?»

- У нашому театрі працював тенор Дмитро Попов. І його агентом був Давид. Якось Дмитро запропонував мені показати мої відеозаписи його агенту. А раптом сподобаюся? Я дала «Бал-маскарад», «Аїду», «Джоконду», «Реквієм» Верді і, здається, ще щось. Не пам’ятаю. Давид послухав, зателефонував мені і запропонував працювати з ним. Коли я вперше поїхала на гастролі, у 2009 році, то дуже сумувала за домом, за сім’єю… А вже безпосередньо світова кар’єра почалася у 2010-му році, коли я замінила Марію Гулегіну у партії Тоски на сцені Deutsche Oper Berlin. Гулегіна тоді захворіла.

- А я думала, агенти обов’язково приїздять послухати наживо тих співаків, з якими планують підписати контракт.

- По-різному буває. Це залежить від агента і від обставин. Наприклад, зараз в Україну навряд чи наважиться приїхати хтось з агентів. Але частіше, все-таки, обирають за записами. Чесно кажучи, я навіть не знаю, як молодь зараз знаходить агентів. Не цікавилася цим питанням. Можливо, відправляють свої записи у різні агентства, сподіваючись отримати відповідь. Ще ж треба враховувати, що у кожного агента свої вподобання. Одному подобаються одні співаки, а іншому – інші.

Людмила Монастирська у партії Леонори в опері Верді "Сила долі" у "Ковент Гарден"

- Ви розповідали у своєму нещодавньому інтерв’ю, що Ваша кар’єра почалася у 34-35 років, і що для драматичних сопрано це – норма.

- Так, норма.

- А це правда, що на такі партії, які співаєте Ви, - Абігайль, леді Макбет, Турандот – у світі величезний дефіцит голосів?

- Так! Тому що у нас контракти від 6-7 вистав до 12-15. Через день. І на всі покази повністю продані квитки. У Європі дуже люблять оперу. І для того, щоб сопрано могла заспівати 15 разів одну партію, у неї має бути відповідна техніка і дуже міцне здоров’я. І відповідна статура. Коли я важила 60-65 кг, я не могла впоратися з таким навантаженням, мені не вистачало витривалості. Це ж не дві пісні у концерті, а надзвичайно важкі вистави, які сильно виснажують. І партії складні, і ще ж треба активно рухатися, відпрацьовувати мізансцени. До того ж, всі вищезгадані партії дуже технічні. Вони вимагають одночасного поєднання високого рівня вокальної майстерності і великої сили звуку. Однак, треба добре продумувати свої ролі. Не потрібно всю виставу співати з максимальною гучністю. Має бути динаміка звуку. Десь голосно, десь тихіше, а десь зовсім тихо. Але навіть тихий спів має чути увесь зал. І мають бути різні фарби як у голосі, так і в створеному образі. Треба показати свою героїню з різних сторін. Чомусь, всі звикли, що Турандот потрібно співати якомога голосніше. Спочатку так, бо це ображена на увесь світ жінка, яка мріє помститися за свою бабусю. Але ж потім вона закохується в Калафа. Вона вперше в житті відчуває кохання! І в неймовірно гарному фінальному дуеті Турандот і Калафа нелогічно кричати на форте. Такі ж перепади і в партії леді Макбет. Спочатку вона підбурює свого чоловіка вбити короля, а яка її подальша доля, знають всі. Так само Абігайль. Спочатку це амбіційна жінка, яка хоче шляхом обману зійти на трон. А у фінальній сцені вона просить вибачення у батька, відрікається від Ісмаеля і благословляє його та Фенену на щасливе подружнє життя. Це все тонкі психологічні моменти. І, якщо ретельно продумувати кожну свою партію, відпрацювати контракт набагато легше.

- Якщо так мало співачок, які можуть впоратися з цими партіями, то у співачки за 40 є шанс зробити світову кар’єру на таких партіях?

- Звичайно! Оперний спів допускає таке, щоб робити кар’єру пізніше. Наша професія відрізняється від багатьох інших. Потрібно, щоб людина була готова до цих партій. Щоб зміцнів голос, з’явилася техніка, життєвий досвід і розуміння професії, що до чого. Бо одна справа – співати в класі, і зовсім інша – на сцені. У класі співаєш собі і співаєш, а на сцені потрібно зацікавити глядача, змусити його зануритися у сюжет опери. Тоді твій виступ недаремний. А якщо глядач нудьгує і мріє піти додому після першої дії… Але, якщо ми говоримо про інтернаціональну кар’єру, то так, її можна робити і коли тобі за 40, однак, тут багато що залежить від менеджера. Які в нього є контакти, наскільки швидко він зможе тебе просувати?

- Мені здається, тут ще багато що залежить від співачки. Наскільки красивий у неї тембр голосу, чи є харизма…

- Так, звісно! Голос, техніка, харизма – це ключові моменти. А ще важлива її працелюбність, цілеспрямованість, стресостійкість. Особливо стресостійкість. Про це всі співаки говорять. Тому що ми не завжди співаємо здоровими. А треба виконати цей контракт, бо театр на тебе розраховує. Ти маєш співати – і все. А що там у тебе: бронхіт, трахеїт чи щось інше – нікого не хвилює. Полощи горло, пий пігулки. Що хочеш, роби, але маєш заспівати. І заспівати так, щоб глядачі нічого не помітили.

- А якщо відспівав лише третину вистав і захворів, можна відмовитися далі співати, чи треба буде сплачувати штраф? 

- Звісно, краще відмовитися. Але, на жаль, більшість театрів і концертних залів, дійсно, вимагають платити штраф. Такі ситуації має розрулювати менеджер. Ми надаємо довідку від лікаря, що дійсно хворі, а далі все вирішує наш менеджер.

- А можна відмовитися від контракту, якщо тобі категорично не подобається концепція режисера-постановника?

- Можна. Тим паче зараз, коли режисери можуть пропонувати зовсім неочікувані ідеї. Можна відмовлятися. Кастинг-директори та інтенданти (у Європі немає художніх керівників) даного театру розглядають причини відмови, після чого приймають рішення.

- Агенти завжди підписують контракти зі співаками, які хоч сьогодні заспівають складні партії, чи можуть підписати контракт з перспективним співаком, якому трохи не вистачає вокальної майстерності, і найняти йому педагога на свій розсуд?

- Так, агент може найняти педагога. Навіть не просто може, а часто саме так і трапляється. Якщо агент бачить перспективу у цьому співаку, може інвестувати в нього свої гроші, найняти педагога. Це вже на розсуд агента.

- Я читала у автобіографіях видатних оперних співаків ХХ ст.., що агент забирає більшу частину гонорару співака. Тоді чому…

- Не більшу частину, а 10%. Іноді 15%. У кого як. Може, хтось і співпрацював з агентами, які забирають більшу частину гонорару, але це величезна рідкість. Але ж ще треба враховувати податки у конкретній країні. Наприклад, в Італії податки для українських співаків аж 43%. І ще 10%  агенту. В результаті, тобі залишається менше половини від суми, прописаної в контракті. До того ж, в Італії гонорар виплачують не одразу. Завжди треба чекати місяць, два, а іноді і півроку. Тому, якщо чесно, я більше люблю виступати в Австрії, Іспанії, Франції чи Німеччині, ніж в Італії.

- Як відомо, на заможних людей часто полюють аферисти. Як оперному співаку світового рівня не вляпатися у неприємності, не втратити своїх грошей при підписанні чергового контракту про виступ або про рекламу? Чи мають топові співаки своїх юристів-консультантів?

- Так, у мене є юристи-консультанти і в Україні, і в деяких інших країнах. Зазвичай, це наші емігранти, які проживають там багато років. Але я рідко до них звертаюся, тому що, по-нормальному, у співака має бути такий агент, якому можна повністю довіряти. Який вміє грамотно складати контракти, щоб вони за всіма пунктами задовольняли співака чи співачку, щоб застраховували від різних ситуацій. І який до найдрібніших деталей перевіряє кожен контракт перед тим, як давати підписувати своєму співаку. Бо наша справа – співати, а не консультуватися з юристами перед кожним новим проектом. Контракт – це від 3 до 8 сторінок. Потрібно уважно читати, що там прописано. На щастя, у мене ніколи не було неприємних ситуацій. У мене надійний агент. Взагалі, обов’язок агента – розрулювати будь-які ситуації, пов’язані зі співаком. За це співак і відраховує йому відсотки з гонорарів.

Людмила Монастирська у партії Єлизавети Валуа в опері Верді "Дон Карлос"

у Національній опері України

- Чим українські театри, у яких кілька разів на тиждень йдуть різні опери, відрізняються від європейських, у яких одна опера йде щонайменше місяць поспіль? Які переваги і недоліки обох видів театрів?

- Наші театри називаються репертуарними, а європейська і американська системи – це системи «stagione». Я думаю, у них така система, бо вона потребує величезного фінансування. Інтернаціональні співаки, режисери, диригенти, кожному з яких потрібно заплатити гонорар.

- А ще ж треба узгодити графіки артистів, щоб всі одночасно приїхали.

- Так! Саме так… Я думаю, порівняно з українськими театрами, це все фінансується на зовсім іншому рівні. Зазвичай, одна вистава йде місяць-півтора, потім її змінюють на іншу. А у «Метрополітен опера» паралельно йдуть 3-4 вистави, і учасники цих вистав репетирують одночасно, у різних залах. Якщо порівнювати з нашою системою, коли за місяць можна переглянути багато різних вистав, то мені обидві системи подобаються, я до обох звикла.

- А для голосу що легше – заспівати 8 однакових вистав чи 3 різних?

- Система «stagione» легша. Відспівала партію одного стилю, потім перерва, відпочинок і перелаштування на партію іншого стилю. Наприклад, відспівала оперу Пуччіні або Масканьї. Це веризм. А потім відпочиваю і перелаштовуюся на Белліні, на бельканто. А ще ж у кожній великій партії багато тексту, який треба повторювати. Тому для мене простіше і комфортніше заспівати кілька разів одну виставу, а потім налаштуватися на іншу, ніж одночасно готувати 3 партії різних стилів.

- Коли керівництво європейських театрів хоче запросити співака до співпраці, для нього важливо, працює співак у оперному театрі на своїй Батьківщині, чи він – фрілансер?

- Ні, неважливо. Головне і для менеджера, який працює зі співаком, і для кастинг-директора, який наймає співака на роботу, – щоб вокаліст був у гарній фізичній і вокальній формі, був технічно підкованим, міг впоратися з усіма вокальними задачами, які є у даній партії, і з усіма задачами, які ставить диригент. У кожному закордонному театрі, так само, як і у нас, є музична репетиція (по-нашому – «співанка»), оркестрова репетиція і уроки з концертмейстером.

- До речі, про уроки з концертмейстером. Кажуть, що у Європі вони дуже дорогі. Чому? У них мало піаністів високого рівня, які вміють грати клавіри, чи це особливо престижна професія?

- Мабуть, саме оперних піаністів, які можуть підготувати зі співаком партію, і справді мало. У мене була ситуація, коли я співала у «Метрополітен опера», і мені неочікувано запропонували одразу після цього заспівати іншу партію в іншому театрі. Леонору в «Силі долі» Верді. Співачка, яка була заявлена у цій партії, відмовилася від виступу. Потрібного клавіру у мене з собою не було, він залишився вдома, в Україні. А я давно не співала Леонору, мені потрібно було її повторити. Я пішла і купила новий клавір. І взяла 3 уроки у концертмейстера «Метрополітен опера» аж по 300 доларів за годину. Це дуже-дуже дорого! Зазвичай, уроки з концертмейстером коштують 50 доларів або євро за годину. Іноді 60. Якщо це приватні уроки з педагогом-вокалістом, то вони коштують 100, 120, 130 доларів за годину. Дехто бере 150. Якщо більше, то це вже теж перебір.

- Ви казали в одному з інтерв’ю, що іноді з Вами на гастролі їздить Ваш концертмейстер. Для чого?

- Так. Юлія Ященко. Ми співпрацюємо дуже багато років. Зараз вона вже не часто зі мною їздить, бо зараз інші можливості. Але вона багато де зі мною побувала. І всю Європу об’їздила, і в Америці була. Мені завжди хочеться, щоб вона послухала мене у залі і поділилася враженнями від мого виступу. Вона – дуже тонкий музикант, з тонким відчуттям. Я їй повністю довіряю. І прошу прокоментувати, що було краще інтонаційно, що гірше. У залі ж це краще чутно. Бо ми самі далеко не все можемо почути, зі сторони набагато краще слухати. А бувають вокалісти, які взагалі дуже погано орієнтуються в тому, як вони звучать зі сторони. Тому співаки часто просять друзів-музикантів або свого концертмейстера посидіти в залі і дати оцінку виступу. Бувало, що з однієї продукції я одразу їду на іншу, немає часу повторювати партію або вивчити нову. Тоді Юлія приїзджала до мене, ми брали уроки, потім вона залишалась на перші 2-3 виступи і ділилась своїми враженнями від них.

- Коли театр запрошує співака виступити у виставі, хто оплачує переліт, проживання і харчування? Театр чи сам співак?

- Сам співак. Лише коли це якась форс-мажорна ситуація, і тебе запрошують ледве не з сьогодні на завтра, тоді театр сплачує за все це. Нещодавно мене так неочікувано запросила Віденська опера. Мені оплатили квиток на літак і зняли номер у готелі 5+. А перед цим, коли я в них неодноразово виступала, завжди все оплачувала сама. Співак або сам бронює номер у готелі, або йому його менеджер бронює. По-різному буває. Просто потім нам платять гонорар, який покриває всі ці витрати.

- Співак-початківець ще має співставити гонорар і витрати, щоб не залишитися у боргах.

- Так, для початківця все не так-то просто. У моєму випадку на початковому етапі кар’єри мій агент Давид допомагав мені фінансово. Щоб, наприклад, вистачало на дорогу. А пізніше, коли у мене вже з’явилися гарні контракти, я компенсувала йому все зі своїх гонорарів. Але це коли менеджер бачить перспективу у своєму співакові і вважає за потрібне якось його підтримати, дати дорогу у широкий світ. Так буває не завжди.

- Хто на гастролях вводить співака у виставу, яка у даному театрі йде вже не один рік? Хто пояснює мізансцени?

- Режисер ставить виставу і їде далі. А у театрі є штатні співробітники – асистенти режисера. Це місцеві режисери, які під час постановки тісно співпрацюють з запрошеним режисером-постановником. Вони і пояснюють гастролерам їхні мізансцени та всі задуми режисера.

- Хто на гастролях гримує співака? Місцевий гример чи сам співак? Якщо сам співак, то хто пояснює концепцію образу?

- У кожному театрі гримери гримують. Так само, як і в нашому.

- На гастролях відбуваються репетиції з оркестром, чи співак приїздить і співає партію без репетицій?

- По-різному. Буває, і нерідко, що доводиться співати без репетицій. В основному, оркестрові репетиції бувають тоді, коли це зовсім нова постановка, з нуля. Тоді 2-3 тижні співаки репетирують з оркестром.

- У мене, якраз, було питання: «Як у європейських театрах чи в «Метрополітен опера» відбувається підготовка прем’єри вистави? За який час заздалегідь викликають співаків? І як відбувається процес, починаючи зі співанок і аж до дня прем’єри?»

- Приїздиш у театр. Можуть, навіть, виділити уроки з концертмейстером. Потім йдуть співанки. Після них – мізансценічні репетиції. Довго: місяць, півтора, а то і два. Загалом, підготовка до прем’єри займає півтора-два місяці. А потім ще треба заспівати всі вистави. І ти увесь цей час проживаєш у даному місті, винаймаєш собі номер у готелі... Треба бути до цього готовим і виділити на прем’єру час у своєму графіку гастролей. Прем’єри дуже виснажують. Після них хочеться відпочити, пожити у своєму мовному середовищі, провести час з друзями і рідними.

- Наскільки складно працювати з незнайомим диригентом? Диригенти прислухаються до побажань співаків щодо зручних темпів чи ще якихось нюансів чи гнуть свою лінію?

- Намагаються прислухатися. Але диригентів, повністю орієнтованих на співаків, які намагаються підлаштуватися під кожного, щоб кожному було зручно співати, – одиниці. Для цього потрібно дуже любити співаків і розбиратися у вокалі. Бувають і самозакохані диригенти, які не хочуть бачити і чути нікого, окрім себе, і диктують свої умови: «Тільки такий темп – і крапка.». Мені здається, треба хоч трохи прислухатися до співака, бо ми ж не завжди виступаємо здоровими. І ще бувають різні нюанси.

- А буває таке, що через диригента твій виступ не вдався в цілому?

- Звичайно! Дуже часто! Якщо, наприклад, задає надто швидкий темп. Або якщо співаку хочеться зробити якесь розширення – rallentando, ritardando – а диригент все грає у одному темпі, ніде нічого не змінює. Чи якщо диригент не знає стилю опери, якою він диригує, не знає, як прийнято. Наприклад, у «Нормі» є зависання (співає), а потім знову треба у темпі співати (знову демонструє голосом). Щоб стати гарним оперним диригентом, треба дуже цікавитися своєю професією, багато слухати і читати, вникати, працювати. Це відповідальна професія.

Людмила Монастирська в партії Абігайль у опері Верді "Набукко"

у Національній опері України

- Я читала у автобіографіях Маріо дель Монако і Тітта Руффо, що вони самі шили на замовлення костюми для кожної вивченої партії і їздили з ними на гастролі по світу. А як зараз прийнято у світі? Театр забезпечує гастролера костюмом, чи співак має привезти свій?

- Так, раніше так було. Але зараз ні. По-перше, костюми дуже габаритні, їх важко транспортувати. По-друге, всі вони інкрустовані камінням, і на митниці тебе можуть запідозрити у тому, що ти вивозиш з країни дорогоцінне каміння. Це зайвий клопіт. Костюмами, гримом і перуками солістів забезпечує театр. Я вожу з собою лише концертні сукні.

- До речі, про концертні сукні. У Вас на концертах завжди дуже гарні сукні, від яких неможливо відірвати погляд. Окремий вид мистецтва. Ви купуєте готові чи шиєте на замовлення?

- Дякую! Мені дуже приємно! І справді гарні! Я шию на замовлення, бо у мене ж нестандартна фігура. Мені їх шиє Тетяна Дорофеєва. Це вона вигадує такі шедеври.

- Як зростаюча популярність співака впливає на спілкування з колегами, глядачами, на свободу висловлювань своїх думок і на контент, який він постить на особистих сторінках у соцмережах? Чи з’являється якась вимушена замкненість, обережність, продуманість слів і фото?

- Публічність спонукає людину до того, щоб обмежити коло спілкування, бо ти просто втомлюєшся від уваги, від спілкування. Хтось може розцінити це як пиху. Але це просто бажання усамітнитися, відпочити, розслабитися. На спілкуванні з друзями моя публічність ніяк не відобразилася. Як ми спілкувалися 15-20 років тому, так і зараз спілкуємося, кудись виїжджаємо разом, ходимо разом на якісь заходи. Ось нещодавно ми з подругою ходили у музей Ханенків на концерт, у якому Юлія Ященко грала Катерині Левицькій, випускниці Ольги Нагорної. Катерина співала українські романси. Однак, якщо ти, – публічна людина, треба завжди продумувати, що, де і як казати, бо на тебе дивляться, до тебе прислухаються, хтось бере з тебе приклад. Вже не можна необдумано висловлюватись.

Людмила Монастирська у партії Тоски в одноіменній опері Пуччіні

у Національній опері України

- Наскільки важливі для кар’єри співачки відвідування бенкетів, тусовок, творчих зустрічей як в Україні, так і закордоном?

- Не знаю. Я не люблю всі ці тусовки. Я дуже втомлююся від виступів. Вистави дуже довгі, важкі. І у мене вже немає ні сил, ні бажання після них йти на якийсь бенкет. І мені вистачає контакту з партнерами по сцені і з глядачами. Мені не потрібні якісь додаткові контакти. У нас же не така професія, коли кожен сидить у своєму кабінеті, і хочеться спілкування, активності. А коли ти після вистави вже ніякий, ледве доповзаєш до дому, до ліжка, і сил ледве вистачає на те, щоб налити собі чай, то тільки на тусовку хочеться піти. У нас виснажлива професія. Глядачі бачать тільки виступи. А скільки роботи було пророблено на репетиціях, скільки часу було витрачено на вивчення партії, на продумування образу! Це рутинна робота. Хоча це все індивідуально. Є дуже енергійні співаки, яким подобаються тусовки, які охоче їх відвідують.

- Якщо співачка у житті закрита і не дуже контактна, це впливає на частоту її запрошень у проекти? Чи головне, щоб вона відповідала певним вокальним критеріям, а такі особливості характеру неважливі?

- Ні, не впливає. Всіх цікавить, як вона співає, що вміє, і як на неї реагують глядачі. Якщо глядачам вона подобається, то нікого не хвилює, закрита вона чи ні.

 

 

Опубліковано 26 листопада 2024 р.

(с) Всі фото надані прес-службою Національної опери України