Валентина Плужнікова: «Завдяки конкурсам тебе помічають, запрошують кудись навчатися»

   

    Валентина Плужнікова – українська оперна співачка (мецо-сопрано). Випускниця Національної музичної академії ім. Чайковського (2021 р.), клас кандидата мистецтвознавства Геннадія Кабки. Лауреатка міжнародних конкурсів. З 2017 до 2019 року стажувалася у Оперній академії Teatr Wielki Opera Narodowa у Варшаві. У 2019 році була учасницею оперного фестивалю «Барток Плюс» в Угорщині та проєкту молодих співаків на Зальцбурзькому фестивалі, де дебютувала в опері Франческо Чілеа «Адріана Лекуврер». Також у 2019 році вперше вийшла на сцену Національної опери України в партії Зібеля в опері «Фауст» Шарля Гуно. З вересня 2019 року до червня 2021 р. стажувалася у «Метрополітен опера» за програмою для молодих вокалістів «Lindemann Young Artist Development Program».

Розмову вела Оксана Розовик.

 

 

- Я бачила на твоїх фотографіях, що тебе ледве не з 9 місяців привчали до фортепіано…

- Так. У мене мама займалася музикою, закінчила музичну школу. У нашій сім’ї вважається обов’язковим мати музичну освіту. І, щойно я навчилася сидіти, мама почала мене вчити усіляким гамам.

Фото з особистого архіву В. Плужнікової

- Твоя мама – фанатка музики?

- Так. Вона має гарну музичну освіту і дуже добре знається на музиці.

- А вона співає?

- У неї є голос, але вона не співає. Поки вчилася, співала у хорі.

- Коли ти почала всерйоз займатися музикою, пішла до музичної школи?

- В 6 років. Я почала, як піаністка. І змалечку брала участь у конкурсах. Мріяла стати відомою концертуючою піаністкою, дуже серйозно займалася.

- І тобі подобалося?

- Так, дуже! Гра на фортепіано була моїм захопленням, моєю справою, якою я займалася все дитинство, юність. Я дуже мріяла про концертну діяльність. І саме ця фортепіанна база дала мені те, що я маю зараз. Тобто, я по-іншому дивлюся на музику, по-іншому вчу свої партії. Не так, як звичайні вокалісти. Я аналізую музичну тканину зовсім по-іншому, як піаністка. Це дуже допомагає мені вчити всю мою програму. Всі свої партії я вчу сама.

- У музичному училищі ти вчилася на двох факультетах -  фортепіанному і вокальному. Як ти суміщала навчання, як все встигала?

- Це було важко. Але я добре суміщала.

- А не було такого, що два екзамени ставили на один день?

- Було. І екзамени в один день були, і конкурси. Але я не могла обрати. Я хотіла закінчити і фортепіанний відділ, і вокальний. А потім вокал переміг.

- На якому етапі?

- Десь від початку. Вже на першому курсі музучилища я поїхала на конкурс як вокалістка. Отримала там Гран Прі. І тоді зрозуміла, що хочу співати. Мені дуже це подобалося. Я закохалася в оперу! І всі, хто мене чув, казали, що мені треба вступати у консерваторію, обрати професію оперної співачки.

- Коли стало зрозуміло, що у тебе мецо-сопрано?

- У мене ніколи не було високого голосу. Я з 6 років співаю у хорі, і завжди була у другому сопрано. У мене з дитинства голос був низьким, дорослим. Я була маленькою, а голос був дорослим. А ще він завжди був дуже гучним, я співала «громче всех» (сміється). Тобто, я від народження була мецо-сопрано. В училищі не давали визначення голосам, просто вчили нас. А вже потім було видно, що це мецо-сопрано.

- Ти при вступі до консерваторії побила рекорд – отримала максимальні 200 балів за кожен з трьох турів творчого конкурсу. Як тобі це вдалося?

- (З гумором) Співала добре! І все. Заспівала комісії – вони поставили. База з сольфеджіо у мене була дуже високою, оскільки я – піаністка. Тобто, у мене була висока музична ерудиція. Тому колоквіум з сольфеджіо здала без проблем.

- А як готувалася до вокальних турів? Думаю, багатьом абітурієнтам буде цікаво дізнатися, як потрібно готуватися, щоб досягти таких результатів.

- Просто займатися з педагогом. І все. Ніяких секретів. Вступні іспити – це просто приходиш і співаєш. Нічого нового.

- Що ти співала при вступі?

- Пісню Азучени з опери «Трубадур» і арію Дідони з опери «Дідона та Еней».

- Коли ти почала співати в оперній студії консерваторії?

- З 1-го курсу.

- У якій партії дебютувала?

- Флори у «Травіаті».

- Скільки партій ти заспівала, поки не поїхала до Америки?

- Всі мецо-сопранові, які були у репертуарі оперної студії.

- А Любашу?

- Любашу тільки зараз заспівала. Це був мій дебют. Державний іспит 23 червня. Я заспівала цю партію з однієї репетиції. У мене була лише генеральна репетиція – і одразу вистава.

- Ти брала участь у багатьох конкурсах. З дитинства, я так розумію?

- Так, з дитинства. Спочатку брала участь як піаністка, і навіть перемагала. А потім вже і як вокаліста. У юнацьких конкурсах. І це були конкурси міжнародного рівня. Я вже тоді їздила закордон. А коли вступила до консерваторії, почала брати участь у конкурсах саме оперних співаків. У дуже серйозних, відомих, престижних.

    - Яку роль вони відіграють у житті співаків?

- Дуже велику. Завдяки конкурсам ти навчаєшся, тебе бачать на міжнародному рівні, помічають, запрошують кудись навчатися. Це дуже важливо.

- Кажуть, що перельоти, проживання і харчування на конкурсах оплачує сам учасник. Це правда?

- Так. Деякі конкурси оплачують житло, а деякі ні. Я часто оплачувала житло сама. Всі перельоти у мене були за свій рахунок.

- Тобто, якщо сім’я незаможна, то студентові дуже складно взяти участь у престижному конкурсі?

- Так. У мене звичайна сім’я, середньостатистична. Всі мої досягнення – це досягнення моєї мами. Саме завдяки їй я маю змогу їздити по світу, показувати себе і навчатися. Це все завдяки її важкій праці.

- А які вимоги до суконь на міжнародних конкурсах? Є вимога, щоб у кожному турі була нова сукня?

- Такої вимоги немає. Є лише одна вимога – у третьому турі, коли співаєш у театрі, з оркестром, треба бути одягненою у довгу вечірню сукню.

- Я знаю, що на 3-му і 4-му курсах ти стажувалася у Польщі. Розкажи, що це за програма, як туди потрапляють, чому там вчать.

- На всі програми потрапляють завдяки прослуховуванню. Це стандартно для всіх програм. Я туди вступила на 3-му курсі. Спочатку пройшла прослуховування у Києві, а потім – у театрі в Польщі. Це чудова програма. Вона мені багато чого дала. Ми займалися з відомими європейськими коучами, які дали нам знання мови, стилю. Ти починаєш по-іншому співати. Це зовсім інша освіта. Нам потрібно знати багато стилів, співати правильною мовою, з правильною вимовою. А не як тобі заманеться. Щоб французька була французькою, а італійська – італійською. Я навчалася там 2 роки, паралельно з консерваторією. Їздила до Польщі на майстеркласи раз на місяць чи раз на деякий період. Займалася з чудовими викладачами, такими як Ейтон Пессон, Матіас Рекстрод, Ольга Пасічник, Ізабелла Клосінська. Я багато чому там навчилася. І саме це дало мені ту базу, з якою я потім їздила на конкурси і на свої наступні прослуховування.

- А потім у тебе була програма Зальцбурзького фестивалю?

- Так. Це літня програма. Вона тривала 2 місяці у Зальцбурзі в Австрії. Це також навчання. Ти займаєшся з піаністами, коучами, диригентами, викладачами мов.

На Зальцбурзькому фестивалі

- Після завершення програми ти виступала на Зальцбурзькому фестивалі на одній сцені з Анною Нетребко і Анітою Рачвелішвілі.

- Так. Мене відібрали у постановку на головній сцені. Це була опера «Адріана Лекуврер». Я співала там партію мадемуазель Данжевіль.

- Що ти відчувала поруч з такими зірками?

- Неймовірне щастя, велику радість. І я була вражена, що такі видатні люди дуже прості у спілкуванні.

- А в «Метрополітен опера» Ви перетиналися?

- На жаль, ні. З Юсіфом Ейвазовим перетиналися.

- Як ти потрапила до «Метрополітен опера»?

- Я виступала у Барселоні на престижному конкурсі «Tenor Viñas». Пройшла у фінал, виграла 5-ту премію. І на цьому конкурсі у журі була директор молодіжної програми при «Метрополітен опера». Мені на пошту надійшов лист, що мене запрошують на прослуховування до «Метрополітен опера». Через місяць я була у Нью-Йорку, пройшла прослуховування. А ще через місяць мені надійшло офіційне запрошення на навчання по програмі «Lindemann Young Artist Development Program».

- Як навчатися в інтернаціональній групі, де всі студенти з різних країн?

- Чудово! Це велике щастя, тому що ти знайомишся з новими культурами, з великою кількістю неймовірних музикантів, неймовірних людей, переймаєш їхній досвід, їхню культуру. Це прекрасно.

- А були якісь складнощі, зумовлені різними культурами і різними мовами?

- Зумовлених культурами не було. Це цікаво – дізнаватися нові традиції, звичаї. Мова у всіх одна – англійська. Всі нею спілкуються.

- Скільки мов ти знаєш?

- Я розмовляю англійською та італійською. Зараз вивчаю французьку. П’ять чи шість років тому вивчала німецьку, бо думала вступати до Німеччини. Якщо ті знання підняти, то трішки буду розуміти німецьку.

- Які мови має знати вокаліст?

- Англійську, щоб спілкуватися з колегами, режисерами, диригентами. Без неї міжнародна кар’єра неможлива. Для стажування закордоном теж потрібна англійська. Бажано знати італійську, бо це основна мова опери. І в Італії музиканти не спілкуються англійською. У мене був один випадок. На Зальцбурзькому фестивалі диригентом був італієць Марко Арміліато. Він прийшов на першу співанку, коли ми тільки знайомилися одне з одним, і одразу запитав: «Якою мовою спілкуватимемося? Італійською чи англійською?» І всі відповіли, що італійською. Всі знали італійську.

У партії Артура в опері "Нора"

- Розкажи про оперний фестиваль «Барток опера плюс».

- На конкурсі Єви Мартон у Будапешті я виграла приз від «Барток опера плюс» - участь у постановці. Це була абсолютна світова прем’єра опери Альбіна Фріза «Нора». Вона ніколи раніше не виконувалася. Я співала там роль Артура, молодого хлопця. Чудова опера! Вона сучасна. Постановка була модерновою. Музика неймовірна! Але вона досить складна як для сприйняття, так і для вивчення.

- У тебе була велика партія?

- Так. Одна з головних.

- Ти змінила багатьох педагогів. Які переваги і недоліки навчання у кількох педагогів порівняно з навчанням у одного протягом усіх шести років перебування в консерваторії?

- У мене так вийшло. У кожного свій досвід. Я шукала свого педагога. У мене був важкий шлях у цьому плані, бо я завжди прагнула віднайти якісь нові знання. Декому щастить одразу потрапити до свого педагога, знайти свою людину. І з нею пробути дуже довгий час. Я вважаю, що, в ідеалі, має бути одна людина, яка тебе контролює, веде і допомагає. Але, з іншого боку, коли займаєшся у різних людей, у кожного можна щось почерпнути для себе. У Європі такий підхід.

- З якими складнощами стикаються вокалісти, які не володіють фортепіано?

- З вивченням партій. Думаю, їм обов’язково потрібен концертмейстер, який би з ними сидів і грав їм кожну ноту. Але деякі вокалісти чудово володіють фортепіано, навіть якщо у них немає фортепіанної освіти. Тим, хто не володіє, звісно, важче.

"Царева наречена", 23 червня 2021 р.

    - Як ти вважаєш, у якому віці варто починати займатися оперним співом, щоб досягти успіхів? Буквально вчора мені знайома розповідала, що одна дівчина захотіла стати оперною співачкою у 23 роки. До цього ніколи музикою не займалася і не завжди точно потрапляє в ноти.

- Це все дуже індивідуально. Я почала займатися оперним співом у 15 чи 16 років. А до цього з дитинства співала у хорі. Але у мене була природна постановка голосу. Тобто, від самого початку проблем з технікою не було. Я займалася у багатьох педагогів, у кожного є свої особливості, свій підхід, але голос від природи вже був поставлений. Якщо ж дівчина у 23 не завжди потрапляє у ноти, то чи варто взагалі починати? Це дуже важкий і довгий шлях. До того ж, зараз опера сильно помолодшала. У багатьох сопрано в 23 роки вже великі кар’єри, вони вже всюди співають. А раніше кар’єри починалися у більш пізньому віці, і в театрах починали співати пізніше. І довшим був вокальний вік, вокальний шлях. Люди співали 30-40 років. Зараз 10 років кар’єри – це вже дуже добре. Бо голос зношується. Шлях у музиці індивідуальний. Хтось починає займатися оперним співом у 6 років, а хтось – у 30. І робить успішну кар’єру, працює в театрі.

- Ти стільки всього встигаєш, у тебе дуже великі успіхи у музиці. А яке місце у твоєму житті займає Інтернет, соцмережі?

- Соцмережі? Та ніякого. Є вони і є.

- Просто я знаю, що деякі люди ледве не півдня в них просиджують.

- У мене немає часу сидіти у них півдня. Мені і так часу ні на що не вистачає. А ще витрачати його на соцмережі… У мене є сторінки на «Фейсбуці» та в «Інстаграмі». Я іноді роблю там пости. Але витрачаю на це мало часу та енергії.